привітно
ПРИВІ́ТНО.
Присл. до приві́тний.
Люди бадьорилися і дивилися якось привітніше на світ (І. Франко);
Василь перейшов трактором рідну прадідівську межу, привітно кивнувши батькові (О. Довженко);
Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (І. Нечуй-Левицький);
Київ привітно зустрів гуцулів (М. Стельмах);
Все то на ній [дівчині] так привітно виглядає, все бере на себе очі (Панас Мирний);
* Образно. І діти сміються, і вітер привітно в каштанах шумить (В. Сосюра);
// пред.
На образах забіліли здорові .. рушники. В покоях одразу стало чисто, привітно, по-господарському, але по-старосвітському (І. Нечуй-Левицький);
У різних товариствах бував, за різними столами сидів Дорошенко.., але, здається, ніде не було йому так затишно й привітно, як тут, у цьому товаристві (О. Гончар);
Так у цім саду привітно! А як яблуні цвітуть, Навіть листя не помітно – Скрізь тоді рожево тут (М. Познанська).
Словник української мови (СУМ-20)