1. Словник української мови у 20 томах

привітно

ПРИВІ́ТНО.

Присл. до приві́тний.

Люди бадьорилися і дивилися якось привітніше на світ (І. Франко);

Василь перейшов трактором рідну прадідівську межу, привітно кивнувши батькові (О. Довженко);

Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (І. Нечуй-Левицький);

Київ привітно зустрів гуцулів (М. Стельмах);

Все то на ній [дівчині] так привітно виглядає, все бере на себе очі (Панас Мирний);

* Образно. І діти сміються, і вітер привітно в каштанах шумить (В. Сосюра);

// пред.

На образах забіліли здорові .. рушники. В покоях одразу стало чисто, привітно, по-господарському, але по-старосвітському (І. Нечуй-Левицький);

У різних товариствах бував, за різними столами сидів Дорошенко.., але, здається, ніде не було йому так затишно й привітно, як тут, у цьому товаристві (О. Гончар);

Так у цім саду привітно! А як яблуні цвітуть, Навіть листя не помітно – Скрізь тоді рожево тут (М. Познанська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. привітно — приві́тно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. привітно — Присл. до привітний. || у знач. присудк. сл. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. привітно — Приві́тно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. привітно — ПРИВІ́ТНО. Присл. до приві́тний. Люди бадьорилися і дивилися якось привітніше на світ (Фр., VIII, 1952, 98); Василь перейшов трактором рідну прадідівську межу, привітно кивнувши батькові (Довж. Словник української мови в 11 томах