пригнічення
ПРИГНІ́ЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. пригніти́ти, пригні́чувати.
Щоб уникнути пригнічення дуба і сприяти швидкому росту тополі, ми застосували «стрілковий» спосіб розміщення порід (Колг. Укр., 1, 1961, 32);
Тепер можна вважати за твердо встановлене, що травматичний шок виникає як наслідок сильного, але звичайно короткочасного збудження нервової системи з дальшим її пригніченням (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 360);
Початок театральної діяльності М. Л. Кропивницького припадає на час найбільших утисків та заборон, найбільшого пригнічення царизмом української культури (Минуле укр. театру, 1953, 23).
2. Те саме, що пригні́ченість.
Після опромінення у собаки Марсика протягом першої доби відзначалось різке погіршення загального стану, яке супроводжувалось виразним пригніченням, відсутністю апетиту (Фізіол. ж., VII, 1, 1961, 87).
Словник української мови (СУМ-11)