приговір

ПРИГОВІ́Р, вору, ч., розм.

1. Те, що говорять, супроводжуючи яку-небудь дію; примовка.

Мовби згадавши свої парубоцькі літа, ..пастух зачав витоптувати, викаблучувати, розламувати кістки, та з піснею, та з приговором (Горд., Дівчина.., 1954, 179).

2. заст. Наговір.

[Явдоха:] І як би то він зміг мене з ума звести, як я того не схочу? Може, зна такого наговору чи приговору або підкурює чим? (Кроп., II, 1958, 347).

Значення в інших словниках

1. приговір — пригові́р іменник чоловічого роду примовка; наговір- арх. розм.  Орфографічний словник української мови
2. приговір — див. приказка  Словник синонімів Вусика
3. приговір — -вору, ч., розм. 1》 Те, що говорять, супроводжуючи яку-небудь дію; примовка. 2》 заст. Наговір.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. приговір — ПРИГОВІ́Р, вору, ч., розм. 1. Те, що говорять, супроводжуючи яку-небудь дію; примовка. Мовби згадавши свої парубоцькі літа, .. пастух зачав витоптувати, викаблучувати, розламувати кістки, та з піснею, та з приговором (К. Гордієнко). 2. заст. Наговір.  Словник української мови у 20 томах
5. приговір — ЗАКЛИНА́ННЯ (за народними уявленнями — слова, що мають магічну силу), ЗАМОВЛЯ́ННЯ, ПРИМОВЛЯ́ННЯ, ЗАКЛЯ́ТТЯ, НАГОВІ́Р, ЗАКЛИ́Н заст., ПРИГОВІ́Р заст., ПРИМО́ВА заст. Виголосивши свої заклинання, Василина взяла дійницю і присіла до корови, щоб подоїти (С.  Словник синонімів української мови
6. приговір — Пригово́[і́]р, -ру; -во́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. приговір — Приговір, -во́ру м. = приговірка. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.  Словник української мови Грінченка