пригір
ПРИ́ГІР, гору, ч. Те саме, що при́гірок.
Іде чернець у Вишгород На Київ дивитись, Та посидіть на пригорі, Та хоч пожуритись (Шевч., II, 1953, 37);
Шумує ярмарок.. Проти нього, на пригорі, поміж старих сосен палає в малиновому пожарі дача (Вас., II, 1959, 218).
Словник української мови (СУМ-11)