пригір
ПРИ́ГІР, гору, ч.
Те саме, що при́гірок.
Іде чернець у Вишгород На Київ дивитись, Та посидіть на пригорі, Та хоч пожуритись (Т. Шевченко);
Шумує ярмарок .. Проти нього, на пригорі, поміж старих сосен палає в малиновому пожарі дача (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)