призвичаєний

ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до призвича́їти.

— Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (Загреб., Диво, 1968, 149);

[Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (Кроп., І, 1958, 419);

// призвича́єно, безос. присудк. сл.

Коритись господареві сім’ї призвичаєно в домі (Ле, Хмельницький, І, 1957, 62).

2. у знач. прикм. Який звик до чого-небудь.

Артем Петрович не призвичаєний до писання, йому легше кілька складних операцій зробити, ніж подолати одну сторінку спогадів (Хижняк, Килимок, 1961, 26);

Призвичаєний до давньої практики василіянської школи, пан Білінський ніколи не протестував, коли вчителі в класі били учеників (Фр., IV, 1950, 236);

[Марина:] Посивів, голубе. Ось і гудзик одірваний. [Прокіп:] Нічого, Марино, я тепер до всього призвичаєний (Корн., II, 1955, 111).

Значення в інших словниках

1. призвичаєний — призвича́єний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. призвичаєний — [приезвиечайеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. призвичаєний — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до призвичаїти. || призвичаєно, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм. Який звик до чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. призвичаєний — ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до призвича́їти. – Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (П. Загребельний); [Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні!...  Словник української мови у 20 томах
5. призвичаєний — Призвича́єний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)