призвичаєний

призвича́єний

-а, -е.

1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до призвичаїти.

|| призвичаєно, безос. присудк. сл.

2》 у знач. прикм. Який звик до чого-небудь.

Значення в інших словниках

1. призвичаєний — призвича́єний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. призвичаєний — [приезвиечайеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. призвичаєний — ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до призвича́їти. – Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (П. Загребельний); [Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні!...  Словник української мови у 20 томах
4. призвичаєний — Призвича́єний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. призвичаєний — ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до призвича́їти. — Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (Загреб., Диво, 1968, 149); [Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією?...  Словник української мови в 11 томах