призвичаєний

ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до призвича́їти.

– Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (П. Загребельний);

[Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (М. Кропивницький);

// призвича́єно, безос. пред.

Коритись господареві сім'ї призвичаєно в домі (Іван Ле).

2. у знач. прикм. Який звик до чого-небудь.

Артем Петрович не призвичаєний до писання, йому легше кілька складних операцій зробити, ніж подолати одну сторінку спогадів (А. Хижняк);

Призвичаєний до давньої практики василіанської школи, пан Білінський ніколи не протестував, коли вчителі в класі били учеників (І. Франко);

[Марина:] Посивів, голубе. Ось і гудзик одірваний. [Прокіп:] Нічого, Марино, я тепер до всього призвичаєний (О. Корнійчук).

Значення в інших словниках

1. призвичаєний — призвича́єний дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. призвичаєний — [приезвиечайеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
3. призвичаєний — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до призвичаїти. || призвичаєно, безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм. Який звик до чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. призвичаєний — Призвича́єний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. призвичаєний — ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до призвича́їти. — Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (Загреб., Диво, 1968, 149); [Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією?...  Словник української мови в 11 томах