прикмечувати

ПРИКМЕ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКМЕ́ТИТИ, е́чу, е́тиш, док., перех., діал. Помічати.

Все це Прудивус прикмечував, від усього, що бачив, ставало йому весело чи сумно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 231);

Коні потягли тим часом геть з борозни, криво повели; як він це прикметив, розсердився на себе за свої думки й загримав на хлопця, чого він не поганя як слід (Григ., Вибр., 1959, 64).

Значення в інших словниках

1. прикмечувати — прикме́чувати дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. прикмечувати — -ую, -уєш, недок., прикметити, -ечу, -етиш, док., перех., діал. Помічати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. прикмечувати — ПРИКМЕ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКМЕ́ТИТИ, е́чу, е́тиш, док., кого, що, діал. Помічати. Все це Прудивус прикмечував, від усього, що бачив, ставало йому весело чи сумно (О.  Словник української мови у 20 томах
4. прикмечувати — ПОМІ́ТИТИ (сприймаючи зором, слухом тощо, звернути увагу на когось, щось, виділити з-поміж оточення), ПРИМІ́ТИТИ, ПІДМІ́ТИТИ, СПОСТЕРЕГТИ́, ВІДЗНА́ЧИТИ, ЗАУВА́ЖИТИ (ЗАВВА́ЖИТИ) розм., ЗАМІ́ТИТИ розм., ЗАПРИМІ́ТИТИ розм., ПІЙМА́ТИ розм., НАСТЕРЕГТИ́ розм.  Словник синонімів української мови
5. прикмечувати — Прикме́чувати, -чую, -єш гл. = прикмечати. Прикмечує жид, а мовчить. Н. Вол. у.  Словник української мови Грінченка