приков
ПРИКО́В, у, ч., розм. Те саме, що ланцю́г.
На прико́ві — прикований ланцюгом.
Мене, Йвана Потоцького, Кроля польського, Три дні на прикові Край пушки держав [гетьман Хмельницький], Ані пить мені, ні їсти не дав (Укр.. думи.., 1955, 123);
— Хіба ж дворак на прикові? — кажу. — Хіба йому не вільно інколи погуляти? (Вовчок, VI, 1956, 316);
[Друга [дівчина]:] Ой паночку, десь зникла з льоху золота грамота! Куди зникла? Вона ж була на прикові, на замках залізних? (Вас., III, 1960, 393).
Словник української мови (СУМ-11)