прикро

ПРИ́КРО. Присл. до при́крий.

— Бачите, я не смію робити того, що вам прикро, а ви… (Л. Укр., III, 1952, 702);

Матросам робилося прикро, що вони й досі стоять без діла в морі, далеко від рідних берегів (Кучер, Чорноморці, 1956, 49);

На душі в неї було тоскно і прикро (Баш, Вибр., 1948, 50);

Іноді вона поводиться з ним аж надто прикро (Коз., Вибр., 1947, 20);

Діденко тільки гірко зітхнув і так прикро шарпнув одного німця за пояс, що той клацнув зубами, як коняка (Ю. Янов., І, 1958, 290);

Катерина побігла. Пробігши кілька метрів, прикро спинилась (Коп., Лейтенанти, 1947, 161);

Пилипко не спав, лежав тихо; широко розкриті очі напрямилися в куток печі, він ними й не змильне [змигне], так дивиться прикро (Мирний, IV, 1955, 292);

// заст. Дуже.

Управа, перелічивши всі вчинки волосного старшини, прикро наказувала, щоб надалі цього не було (Гр., І, 1963, 330);

Та мука, що наче буде жовта, жовтим оддає, то ота краща, аніж прикро біла (Сл. Гр.);

Узявсь прикро до ковальства (Сл. Гр.);

// заст. Зовсім, цілком.

У нас оце пожар був, так Іван прикро згорів, — нічого не зосталось (Сл. Гр.).

Значення в інших словниках

1. прикро — при́кро прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. прикро — див. раптом; тривожно  Словник синонімів Вусика
3. прикро — Присл. до прикрий. || заст. Дуже. || заст. Зовсім, цілком.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. прикро — ПРИ́КРО. Присл. до при́крий. – Бачите, я не смію робити того, що вам прикро, а ви... (Леся Українка); Матросам робилося прикро, що вони й досі стоять без діла в морі, далеко від рідних берегів (В.  Словник української мови у 20 томах
5. прикро — При́кро, прим.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. прикро — Прикро нар. 1) Непріятно, горько, обидно. Прикро стало мені. Лохв. у. 2) Тяжело, трудно. Прикро жити мені на світі. Камен. у. Як прикро припаде, то й жиди їдять ту ж яловичину, що й ми. Камен. у. 3) Круто. Прикро закарлючене. 4) Крайне, рѣзко.  Словник української мови Грінченка