примчати
ПРИМЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм.
1. перех. Швидко привести, принести або привезти кого-, що-небудь.
Примчали з казанок сивухи, Ентелл її разком дмухнув (Котл., І, 1952, 94);
Коли вам діда треба, він [Михайло] зараз побіжить і приведе старого.., а коли вам треба сестрички Меласі, він примчить Меласю-сестричку (Вовчок, І, 1955, 339);
Килигей розпорядився негайно доставити Дьяконова сюди. В той же день двоє Килигейових хлопців.. тачанкою примчали офіцера разом з старим Оленчуком із Строганівки просто на позицію (Гончар, II, 1959, 77);
// безос.
[Маруся (тривожно):] Василь! От і примчало його на сей час! Господи! підкріпи мене! (Мирний, V, 1955, 97).
2. неперех. Швидко прийти, прибігти, приїхати куди-небудь.
Примчав карний загін, і почалась розправа над селянами (Юхвід, Оля, 1959, 33);
Величезними стрибками примчала зайчиха (Коп., Як вони.., 1948, 10);
Віталій приїхав, примчав мотоциклом уже надвечір, при заході сонця, і, заставши все чабанство ще за роботою, пішов просто до Тоні, всміхаючись їй (Гончар, Тронка, 1963, 326);
// Швидко прибути куди-небудь (про засоби пересування).
Катер примчав і на ньому капітан Дорошенко та знайомі хлопці з полігона з своїми жартиками… (Гончар, Тронка, 1963, 317);
// Повіяти раптово (про сильний вітер).
Скинув каску солдат і стояв, і стояв, І примчали до гір із Вітчизни вітри (Нагн., Вибр., 1957, 31).
Словник української мови (СУМ-11)