приндитися
ПРИ́НДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., фам.
1. Виявляти пиху, гордощі; бундючитися.
Він коли не з огидою, так з великою неохотою.. почав наймати оцю погану, рябу молодицю, а вона ще й приндиться!.. (Л. Янов., І, 1959, 43);
— Це був маленький конторник, але носа задирав так високо, що робітники навіть не ображались на його зневагу, а тільки сміялись. Приндиться, як гиндик, так у гиндика хоч хвіст поцяцькований! (Панч, Синів.., 1959, 82).
2. Триматися по-молодецькому; бадьоритися, козиритися.
— Ти що ж оце? Мене як квочку курчатами обсадив, а сам тут півником приндишся біля молодесеньких! (Баш, На.. дорозі, 1967, 195);
— Не хорохорся, Степане. Не та в тебе ситуація. Можна сказати, одною ногою в могилі стоїш, а приндишся (Цюпа, Краяни, 1971, 386).
3. Сердитися.
Уляна неприязно мовчала, приндилася (Горд., І, 1959, 156);
— Ніяк не вговтаю татуся. Лементує, приндиться, а спитати б чого? Бач, спалила його старий костюм (Логв., Давні рани, 1961, 154).
Словник української мови (СУМ-11)