приникати

ПРИНИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИНИ́КНУТИ ну, неш, док. Щільно притулятися до кого-, чого-небудь.

Напускає [віла] туману на варту, насилає сон твердий на неї, приникає вухом скрізь до мурів, наслухає, чи не чутно гуку (Л. Укр., І, 1951, 390);

Як почув Чіпка, що до його грудей приникли її гарячі груди, опустив розставлені руки, та й обвив їх кругом її стану… (Мирний, І, 1949, 334);

Він одійшов до стіни й приник до неї лицем (Мик., II, 1957, 201);

// тільки док. Зайнявши місце біля чого-небудь, де-небудь, притихнути.

Навіть вартовий, що завжди походжав коридором, і той приник у своєму куточку на стільчику біля грат (Досв., Вибр 1959, 122);

*Образно. Шорстко вусик над губою їжачком рудим приник, Око кулькою стальною Між сухих шуршить повік (Бажан, Роки, 1957, 186).

Значення в інших словниках

1. приникати — приника́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. приникати — -аю, -аєш, недок., приникнути, -ну, -неш, док. Щільно притулятися до кого-, чого-небудь. || тільки док. Зайнявши місце біля чого-небудь, де-небудь, притихнути.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. приникати — ПРИНИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИНИ́КНУТИ ну, неш, док. Щільно притулятися до кого-, чого-небудь. Напускає [віла] туману на варту, насилає сон твердий на неї, приникає вухом скрізь до мурів, наслухає, чи не чутно гуку (Леся Українка); Як почув Чіпка...  Словник української мови у 20 томах
4. приникати — ПРИТУЛИ́ТИСЯ (стати, сісти, лягти, обпираючись об когось, щось або схиляючись до когось, чогось), ПРИГОРНУ́ТИСЯ, ПРИСУ́НУТИСЯ, ПРИТИ́СНУТИСЯ, ПРИНИ́КНУТИ, ПРИПА́СТИ, ПРИЛЯГТИ́, ПРИКЛА́СТИСЯ, ПРИЛОЖИ́ТИСЯ розм., ПІДГОРНУ́ТИСЯ розм., ПРИТКНУ́ТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови