припін
ПРИПІ́Н, по́ну, ч., розм.
1. Мотузок, ремінь, ланцюг і т. ін., яким прив’язують кого-, що-небудь.
Юрі здавалося, що там багато-багато людей зійшлися всі докупи, стали кружка, побралися за руки і, підвівши обличчя догори до місяця, вили і ревли щосили, притримуючи на припонах оскаженілих собак (Смолич, II, 1958, 31);
У темному гаю, в зеленій діброві, На припоні коні отаву скубуть (Шевч., І, 1951, 100);
А збоку, де паслися коні, Кричала свиня на припоні (Олесь, Вибр., 1958, 317).
◊ Йти на припо́ні чого — бути залежним у своїх діях, вчинках від кого-, чого-небудь.
Я знаю: не можна йти на припоні враження читача. Читач не завжди правий (Смолич, Розм. з чит., 1953, 101);
На припо́ні держа́ти (трима́ти) кого, що — те саме, що На при́в’язі держа́ти (трима́ти) кого, що ( див. при́в’язь).
Я просвічена людина, маю право на свободу, на самостійність. Хто має право держати мене на припоні? (Н.-Лев., VI, 1966, 68);
— Радо би те бідацтво [панночка без маєтку] і між людей показатися, а тут обставини на припоні держать (Фр., II, 1950, 303);
На припі́н узя́ти кого — змусити кого-небудь діяти і поводити себе певним чином.
2. перен. Перепона.
Він не раз чув ті чудовні казочки про Йвана Івановича, руського царевича, що в заворожених царствах скитався, нігде припону ні в чім не знаючи, усе собі забираючи (Мирний, IV, 1955, 79).
Словник української мови (СУМ-11)