присвячувати
ПРИСВЯ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСВЯТИ́ТИ, ячу́, я́тиш, док., перех.
1. Призначати, адресувати або підносити в дар щось кому-, чому-небудь (про твір літератури або мистецтва).
Всі кращі слова присвячують українські поети рідній Радянській Батьківщині (Рильський, IX, 1962, 119);
Якось під час зустрічі Павло похвалився їй, що один сонет у своїй збірці присвячує їй, щоправда, зашифрувавши ім’я її ініціалами (Головко, II, 1957, 489).
2. Витрачати на кого-, що-небудь; приділяти.
Ївга.. далеко не ввесь день присвячувала доні (Л. Янов., І, 1959, 393);
Сучасні радянські дослідники присвячують велику увагу саме питанню про зв’язки «Слова» з народнопоетичною творчістю (Рильський, X, 1962, 8);
Раїса присвятила хорому весь свій час, всі свої сили (Коцюб., І, 1955, 328);
Ціле життя своє присвятив [М. В. Лисенко] збиранню української народної пісні (Довж., III, 1960, 23);
// у сполуч. із сл. себе. Повністю віддаватися чому-небудь.
Монахи — люди, які присвячували себе служінню релігії (Іст. середніх віків, 1955, 11);
Почавши своє життя як дрібний канцелярський службовець, Іван Карпович [Тобілевич] рішуче порвав з чиновницькою роботою і присвятив себе українському народному театрові (Рильський, III, 1955, 283).
Словник української мови (СУМ-11)