притихати
ПРИТИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИТИ́ХНУТИ, ну, неш, док.
1. Переставати утворювати які-небудь звуки; затихати.
Вся в споминах, як в золотому шумі, Пряде [скрипка] прозору безконечну нить, І притихає, і мовчить в задумі, Щоб з силою новою забриніть (Перв., II, 1958, 96);
Соловейки притихли на хвилину, теж умовкли. Все кругом уже спало (Л. Укр., III, 1952, 479);
// перен. Переставати виявляти ознаки діяльності; завмирати.
Стало село притихати, став із лісів вітрець повівати (Черемш., Тв., 1960, 150);
Притихне, спустіє незабаром Каховка (Гончар, Таврія, 1952, 121);
// Припиняти розмову, гомін, крик і т. ін. ; замовкати.
Спершу Марта щебетала жваво й весело, але дедалі почала притихати (Гр., І, 1963, 411);
Кулеметник Павло Здота навіть ручний кулемет наставив Щорсу до грудей. — Що, Павле, вбивати збираєшся? Підожди, встигнеш, — сказав Щорс і раптом перекрив гвалт голосним: — Тихо!!! — Натовп зразу притих (Довж., І, 1958, 205);
// безос.
Тихович не знав уже, як покласти кінець тій прикрій сцені, коли враз почув, що в юрмі починає притихати (Коцюб., І, 1955, 204).
2. Поступово слабшати або припинятися зовсім (про які-небудь звуки).
Вітерець гладив обличчя, плутався у волоссі, вуличний шум наче кудись відійшов, притих, водяні краплі понесло в інший бік, тіло розслабилося на грудях осені (Томч., Готель.., 1960, 38);
Коли почали говорити про Званова, притихло човгання й перешіптування. (Донч., II, 1956, 119).
3. Переставати рухатися, застигати на місці.
Такими вечорами вона притихала десь у куточку і великими настороженими очима вдивлялася в темряву (Кол., Терен.., 1959, 162);
У полуденну спеку притихають тварини. Ховаються у затінок звірки, не чути пташиних голосів (Наука.., 7, 1961, 50);
— Змерз ти, мій зелений? — Івась хукав на його і грів своїм теплим зітханням. Коник прищуривсь, притих (Мирний, І, 1954, 176).
4. перен. Послаблюватися в силі вияву.
Було вже таки пізно, і бучне весілля почало притихати: пішов оркестр, пішов хор, ..потягли по домівках потроху і гості (Смолич, Мир.., 1958, 61);
Опівдні битва притихла (Мак., Вибр., 1956, 486);
Після події в Чорному яру крадіжки притихли (Гр., II, 1963, 258);
Холера притихла (хоч і не утихла), і тем до писання стало мало (Л. Укр., V, 1956, 85);
// Ставати слабішим, ущухати (про явища природи).
Після одного особливо голосного випалу грому стає чути, як гроза, раптова літня гроза, притихає (Ю. Янов., II, 1954, 200);
Надворі вітер притихав, а дощ лляв спокійнішим темпом (Коб., III, 1956, 191);
Вогонь притих, зігнувся, дихнув востаннє й сконав (Коцюб., II, 1955, 92);
// безос.
Нараз притихало і, рогом прорвавши запону, Вихоплювавсь місяць за хмари (Перв., І, 1958, 213);
// Ставати менш відчутним (про біль, хворобу і т. ін.).
Нова перспектива злякала не мене, а мою істерію — вона притихла і не мучить мене от уже тижнів зо два (Л. Укр., V, 1956, 250).
5. перен. Переставати виявляти активність у чому-небудь (перев. негативну).
— Почне [Зінько] каламутити в громаді, почне коверзувати — може лиха наробити. — Та він уже тепер притих, — озвався Сучок, — відколи оженився (Гр., II, 1963, 320);
— Страх хотів вчитися, пробував. Але не йшло.. Але почав я жити іншим життям. Побачив, що розумні люди не запиваються, не б’ються і живуть спокійно, хоч бідно, та по-людськи. Став і я іншим чоловіком. Притих, переродився (Ірчан, II, 1958, 246);
Німували ліси — люди працювали в полях і ніхто не проїжджав з квитками по хворост чи дрова, навіть лісокради притихли (Стельмах, II, 1962, 277).
// Ставати тихим, смирним, лагідним; смирніти.
Люди в грозу притихають, стають сумирними, лагідними і серйозними, як солдати перед атакою (Мокр., Слід.., 1969, 144);
З грошима вже йому і жінки не страшно: од нового очіпка, плахти, намиста з дукачами хоч яка притихне, хоч якій пельку заткнеш (Стор., І, 1957, 53);
За ці дні притихла гнівна душа Івана Дуная, і в столицю старий віз одну важку скорботу (Стельмах, І, 1962, 403).
Словник української мови (СУМ-11)