приязно

ПРИ́ЯЗНО, діал. ПРИ́ЯЗНЕ. Присл. до при́язний.

Максим кланявся їм і вітав їх голосно, приязно (Фр., VI, 1951, 25);

Баба Горлиця сіла край ліжка, сумно і приязно глянула на Марину (Дмит., Наречена, 1959, 234);

Семен та Мотря сиділи близенько одно коло одного. Вони приязно вели розмову (Коцюб., І, 1955, 46);

І не знаю, Чого маленькому мені Тойді [тоді] так приязно молилось, Чого так весело було? (Шевч., II, 1963, 38);

— Що ви-те мене заміж випихаєте? — жартівливо обізвалась Дарка, приязне подивившись на батька (Л. Укр., III, 1952, 668).

Значення в інших словниках

1. приязно — при́язно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. приязно — Присл. до приязний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. приязно — ПРИ́ЯЗНО, діал. ПРИ́ЯЗНЕ. Присл. до при́язний. Максим кланявся їм і вітав їх голосно, приязно (І. Франко); Баба Горлиця сіла край ліжка, сумно і приязно глянула на Марину (Л. Дмитерко); Семен та Мотря сиділи близенько одно коло одного.  Словник української мови у 20 томах
4. приязно — При́язно, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)