приязний
ПРИ́ЯЗНИЙ, а, е. Який виявляє приязнь, дружню прихильність, симпатію до кого-небудь; дружелюбний, привітний.
Ото і зосталась я у Мотрі. Вона така добра, приязна (Мирний, І, 1954, 75);
// Доброзичливий, дружній (про почуття, стосунки і т. ін.).
Господарка, приховуючи приязною усмішкою свою заклопотаність, метушилась поміж гостей (Досв., Вибр., 1959, 254);
Між олов’яними солдатиками [вихованцями військового училища] і гімназистами ніколи не було приязних стосунків (Добр., Олов. солдатики, 1961, 117);
Ми згадуємо глибоку і приязну цікавість Пушкіна до історії України (Рад. Укр., 25.XI 1956, 1);
// Який приносить задоволення; приємний.
Усе частіше постерігав він, що в серці його ворушиться кохання, — тихе, приязне кохання, що воно обхоплює цілу його істоту (Коцюб., І, 1955, 23);
Уранці їхали, грудьми Повітря приязне впивали (Рильський, Сад.., 1955, 58).
Словник української мови (СУМ-11)