приязний
ПРИ́ЯЗНИЙ, а, е.
Який виявляє приязнь, дружню прихильність, симпатію до кого-небудь; привітний.
Ото і зосталась я у Мотрі. Вона така добра, приязна (Панас Мирний);
// Доброзичливий, дружній (про почуття, стосунки і т. ін.).
Господарка, приховуючи приязною усмішкою свою заклопотаність, метушилась поміж гостей (Олесь Досвітній);
Між олов'яними солдатиками [вихованцями військового училища] і гімназистами ніколи не було приязних стосунків (С. Добровольський);
Люблю я приязні розмови, В яких братерство розцвіло (М. Рильський);
// Який приносить задоволення; приємний.
Усе частіше постерігав він, що в серці його ворушиться кохання, – тихе, приязне кохання, що воно обхоплює цілу його істоту (М. Коцюбинський);
Уранці їхали, грудьми Повітря приязне впивали (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)