приятель
ПРИ́ЯТЕЛЬ, я, ч. Людина, з якою хто-небудь перебуває в дружніх, товариських стосунках; близький знайомий.
В 1840 році Тарас з поміччю приятелів надрукував свого першого «Кобзаря» (Мирний, V, 1955, 312);
Пам’ятати про цензуру раз у раз радить Пушкін у своїх листах до друзів і приятелів (Рильський, III, 1956, 183);
По лукавих іскорках очей, що проблискують під кущами брів, Дорошенко впізнає свого давнього приятеля, невтомного на різні вигадки Тимофія Сухомлина (Гончар, Тронка, 1963, 335);
// Те саме, що друг.
Вірний приятель — то найбільший скарб (Укр.. присл.., 1955, 141);
Іван і собі став говорити, що нарід [народ] темний, що не знає, хто його ворог, а хто приятель (Кобр., Вибр., 1954, 56);
Одесити одразу знайомилися і в ту ж мить ставали приятелями навіки (Кучер, Чорноморці, 1956, 8).
Словник української мови (СУМ-11)