пробачати

ПРОБАЧА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПРОБА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., кому і без додатка. Виявляючи поблажливість до кого-небудь, прощати щось; вибачати.

[Джонатан:] Сам Годвінсон казав, що коли ти покірно прийдеш, повний каяття і скрухи серця, — він тобі пробачить (Л. Укр., III, 1952, 105);

Образи не пробачать [Гамалії], з двох слів у бійку лізуть (Тют., Вир, 1964, 21);

— Те, що можна пробачити деяким вашим козакам, того не можна пробачити вам [офіцерам-петлюрівцям].. В трибунал! — наказав Щорс (Довж., І, 1958, 164);

От тільки хліба немає, до сухарика забрали окупанти. Хай він [гість] уже пробачить (Гур., Новели, 1951, 20).

Проба́чте (пробача́йте); Про́шу проба́чити:

а) (кому і без додатка) уживається як вибачення за що-небудь і зроблене, як вияв перепрошення.

[Лев:] Пробачай, що я нагримав зопалу (Л. Укр., III, 1952, 222);

— Коли прим’яв тебе, Якове, трохи, пробачай, — покосився на нього Мірошниченко (Стельмах, II, 1962, 12);

— Пробачте. Це до мене, — підвівся комісар із-за столу (Тют., Вир, 1964, 362);

— А тепер прошу пробачити мені. Я таки справді не хочу запізнитись. — І подала руку (Головко, II, 1957, 489);

б) уживається у значенні вставного слова для вираження сумніву, протесту, заперечення, незгоди з чим-небудь і т. ін.

[Прочанин:] Чому ж се ти позбувся спадку? А може, ти, пробач, його розтринькав, як то буває молодечий звичай?.. (Л. Укр., III, 1952, 131);

[Кічунов:] Вона [практика] має не тільки позитивні якості загальності, але в безпосередній дійсності, від якої ви, Євгене Григоровичу, відірвані, пробачте (Довж., І, 1958, 427);

Проба́чте (пробача́йте) на (цьо́му (цім)) сло́ві; Проба́чте (пробача́йте) за гру́бий ви́раз кому і без додатка — уживається як форма вибачення за вжиті в розмові різкі або непристойні слова.

— А ще що ви будували? — допитується інженер.. — Ще ми, пробачте на слові, з Антошком нужник будували (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 26);

Забувши тон свій і манери, бліді вилазять [білі] офіцери.. «Ну що ж? Пробачте нам на слові, — вклонився чемно їм Підкова. — До стінки їх» (Сос., II, 1958, 412).

ПРОБАЧА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, діал. Пророкувати.

Що юнаків жде на світі Поза стінами освіти — Шлях легкий чи темна доля, — Пробачать не наша воля (Щог., Поезії, 1958, 332).

Значення в інших словниках

1. пробачати — пробача́ти 1 дієслово недоконаного виду пробачати пробача́ти 2 дієслово недоконаного виду пророкувати діал.  Орфографічний словник української мови
2. пробачати — див. ВИБАЧАТИ|СЯ|.  Словник синонімів Караванського
3. пробачати — I вибачати, дарувати (даруйте!), звиняти (звиняйте!), прощати Фразеологічні синоніми: відпускати гріхи; забувати давні гріхи; не ворушити колишнє; не носити зла за душею; не носити каменя за пазухою; не пам'ятати зла; списувати всі гріхи II див. прощати  Словник синонімів Вусика
4. пробачати — I -аю, -аєш, недок., пробачити, -чу, -чиш, док., перех., кому і без додатка. Виявляючи поблажливість до кого-небудь, прощати щось; вибачати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. пробачати — Вибачити, вибачити, повибачати, прощати, простити, опрощати, спростити, поспрощати, дарувати, подаровувати, подарувати, виправдувати, виправдати, повиправдувати, див. оправдувати  Словник чужослів Павло Штепа
6. пробачати — ПРОБАЧА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПРОБА́ЧИТИ, чу, чиш, док., що, кому і без дод. Виявляючи поблажливість до кого-небудь, прощати щось; вибачати.  Словник української мови у 20 томах
7. пробачати — Пробачай другим багато, а собі нічого. Будь надзвичайно вимогливий до самого себе.  Приповідки або українсько-народня філософія
8. пробачати — ВИБАЧА́ТИ кому й без додатка (виявляючи поблажливість, не вважати винним когось у чомусь), ПРОБАЧА́ТИ, ПРОЩА́ТИ, ДАРУВА́ТИ розм. — Док.: ви́бачити, проба́чити, прости́ти, подарува́ти.  Словник синонімів української мови
9. пробачати — Пробачати, -ча́ю, -єш сов. в. пробачити, -чу, -чиш, гл. Прощать, простить, извинять, извинить. Пробачте, гості мої: не скупость, така спроможность. Ном. № 12025.  Словник української мови Грінченка