провіщення
ПРОВІ́ЩЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. провісти́ти.
Провіщення погоди.
2. Те, що провіщено ким-небудь.
Наші вказівки і провіщення про велике значення політичного масового страйку в справі збройного повстання блискуче справдилися (Ленін, 12, 1970, 2);
// Те, що провіщає що-небудь.
Вірою в соціалістичне майбутнє, в його людяність і справедливість перейняті поетичні провіщення Тичини (Поезія.., 1956, 53);
Пушкін — свій. Він незмірно, неосяжно великий,.. рідний усім «язикам» колишньої царської Росії, про що сам пророче писав у своєму «Пам’ятнику», одному з найвизначніших у світі провіщень тієї дружби народів, якою живемо і дишемо ми, радянські люди, і до якої закликаємо всіх людей на землі (Рильський, Веч. розмови, 1964, 137);
// Ознака, яка провіщає що-небудь; прикмета.
Григорій випроставсь і грізно насупив брови. Шибеники сховались. Тоді він знову припав до могили, озирнувшись ще раз: «Що за оказія? Причулось чи провіщення яке?» (Довж., І, 1958, 78).
Словник української мови (СУМ-11)