прогайнувати
ПРОГАЙНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех., розм. Марно, по-пустому, нерозумно витратити (гроші, майно, господарство і т. ін.); пропити, прогуляти.
— Щось мало, — не всі гроші: ти десь прогайнував в Богуславі, — мабуть, пропив з батюшками в винарні (Н.-Лев., III, 1956, 170);
Те, що предки потом збили, Скарб, худобу накопили — Все козак прогайнував (Бор., Тв., 1957, 80);
Він зовсім розпився, прогайнував господарство, продав землю, — зосталася сама обідрана хатка (Гр., І, 1963, 431);
// Згайнувати, змарнувати (час).
Робитимемо все, аби на час скінчити: наймемо робітників, не прогайнуємо і годинки (Коцюб., III, 1956, 146);
[Дем’ян:] Так ми знову покинемо [роботу]! [Петро:] Тоді посадять! І ми тілько літо прогайнуємо (К.-Карий, II, 1960, 326);
— Вже сьогодні поставив на кращу ділянку, бо на цій поки постягаєш дерево до стосу — скільки часу прогайнуєш (Стельмах, І, 1962, 304).
Словник української мови (СУМ-11)