прокрякати
ПРОКРЯ́КАТИ, прокря́каю, прокря́каєш і прокря́чу, прокря́чеш, док., перех. і неперех.
1. Док. до кря́кати 1-4;
// перен., розм. Сказати щось неприємним, різким голосом.
— Працює лазня, фельдфебель? — замість привітання спитав Лібіх.. — Раз я начальник цієї лазні, то вона не може не працювати, — різким голосом прокрякав фельдфебель (Загреб., Європа 45, 1959, 377).
2. Крякати якийсь час.
Словник української мови (СУМ-11)