прокукурікати
ПРОКУКУРІ́КАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех.
1. Док. до кукурі́кати 1.
Тітка давно вже спить, — давно вже півні прокукурікали, а ми вдвох, ходячи по хаті, говоримо, сперечаємося (Коцюб., І, 1955, 467);
На драбину біля винограду вискочив сусідський жовтогарячий півень, залопотів крилами і бадьоро прокукурікав (Вільде, Сестри.., 1958, 203);
*Образно. — Здрастуйте! — з ходу прокукурікав Тимко, зупинившись біля мисника (Тют., Вир, 1964, 185);
// перен., розм. Сповістити когось про що-небудь (звичайно першим).
— Ну, як хочете, — образився Кулик, під загальний регіт сходячи з ганку. — Моє таке: прокукурікав, а там хоч не розвидняйсь! (Гончар, II, 1959, 16);
Слід простежити, щоб через той язик не перетворилась ця симпатична молода людина на того, хто вважає: моє діло першим прокукурікати, здійснюють мою догадку хай інші (Шовк., Людина.., 1962, 271).
2. Кукурікати якийсь час.
Словник української мови (СУМ-11)