пронизуючий
ПРОНИ́ЗУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до прони́зувати 3, 4.
З-за рогу, наче гумовою палицею, вдарив мене в обличчя різкий, пронизуючий вітер (Кол., На фронті.., 1959, 167);
Від води тягло холодом — пронизуючим, гострим. Здавалося, останнє тепло відбирала в дівчини ця крижана вологість (Кочура, Родина.., 1962, 148);
Рухи його були повільні й поважні, голос баритоновий, трошечка [трошечки] хрипуватий, погляд холодний і немов наскрізь пронизуючий (Фр., II, 1950, 292).
Словник української мови (СУМ-11)