1. Словник української мови в 11 томах

пронизуючий

ПРОНИ́ЗУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до прони́зувати 3, 4.

З-за рогу, наче гумовою палицею, вдарив мене в обличчя різкий, пронизуючий вітер (Кол., На фронті.., 1959, 167);

Від води тягло холодом — пронизуючим, гострим. Здавалося, останнє тепло відбирала в дівчини ця крижана вологість (Кочура, Родина.., 1962, 148);

Рухи його були повільні й поважні, голос баритоновий, трошечка [трошечки] хрипуватий, погляд холодний і немов наскрізь пронизуючий (Фр., II, 1950, 292).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. пронизуючий — прони́зуючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. пронизуючий — Дошкульний, гострий, колючий, пекучий, уїдливий, уражливий, шкулкий, шкульний, шпигливий Словник чужослів Павло Штепа
  3. пронизуючий — ПРОНИ́ЗУЮЧИЙ, а, е. Який пронизує кого-, що-небудь (у 3, 4 знач.). Рухи його були повільні й поважні, голос баритоновий, трошечка [трошечки] хрипуватий, погляд холодний і немов наскрізь пронизуючий (І. Словник української мови у 20 томах