пропажа
ПРОПА́ЖА, і, ж.
1. Зникнення (звичайно таємниче) кого-, чого-небудь.
Аж тут і мій господар, той, що у нього пропажа, протискається, приходить (Фр., II, 1950, 17);
В оборі сталася пропажа: зник копчений свинячий кендюх (Ковінька, Кутя.., 1960, 32).
2. Той, хто пропав, зник, або те, що пропало, зникло.
Тут якраз ішла бабуся — Аж не віриться самій: — Бий же мене сила вража, Об’явилася пропажа: Це ж озвався козлик мій! (Біл., Пташ. голоси, 1956, 29);
Побоюючись, що біля коней може напоротись на засідку, він додумався гукати в лісі свою ялівку. А чого ж! Іде собі вечором чоловік по лісі й гукає свою пропажу [корову] (Стельмах, І, 1962, 501).
Словник української мови (СУМ-11)