просочувати

ПРОСО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСОЧИ́ТИ, сочу́, со́чиш, док., перех. Наскрізь промочувати, насичувати якою-небудь рідиною.

Широкі домоткані сорочки і брижчаті штани, тверді й чорні, як кора: чумаки навмисно просочують їх дьогтем «від чуми та від гадини» (Тулуб, Людолови, І, 1957, 380);

На рівних місцях, що не мають нахилу, вода від дощів і снігу застоюється і просочує всі водопроникні шари, які лежать над водотривким шаром (Фіз. геогр., 5, 1956, 53);

// Насичувати якимсь запахом, сповнювати димом.

і т. ін. *Образно. Як хворий не намагався забутись, викинути з голови спогади, вони просочували мозок, як нудний чад (Добр., Очак. розмир, 1965, 391);

// перен. Сповнювати чим-небудь, поширювати десь.

Буржуазне кіно чимало попрацювало над тим, щоб просочити все людське отрутою вульгарності й цинізму (Ком. Укр., 4, 1968, 81).

Значення в інших словниках

1. просочувати — просо́чувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. просочувати — -ую, -уєш, недок., просочити, -сочу, -сочиш, док., перех. Наскрізь промочувати, насичувати якою-небудь рідиною. || Насичувати якимсь запахом, сповнювати димом і т. ін. || перен. Сповнювати чим-небудь, поширювати десь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. просочувати — ПРОСО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСОЧИ́ТИ, сочу́, со́чиш, док., перев. що, кого, що Наскрізь промочувати, насичувати щось якою-небудь рідиною.  Словник української мови у 20 томах
4. просочувати — НАСИ́ЧУВАТИ (наповнювати що-небудь рідиною, парою, запахом і т. ін.), ПРОСО́ЧУВАТИ, ПРОСЯКА́ТИ також із сл. собою, НАПУВА́ТИ (НАПО́ЮВАТИ) поет., ПОЇ́ТИ поет.; ПРОЙМА́ТИ (про вологу, запахи, звуки тощо). — Док.  Словник синонімів української мови