прілий
ПРІ́ЛИЙ, а, е. Який зітлів або зогнив під дією вологи й тепла.
Живився [Тонконоженко] самим чорним хлібом з прілого борошна та картоплею (Сам., II, 1958, 264);
Пахне димом, прілою травою, і димлять помалу димарі (Гонч., Вибр., 1959, 182);
В шатрі приємно пахло прілим листям і соками свіжозрубаного дерева (Томч., Жменяки, 1964, 75);
// Роз’їдений потом і брудом.
Козаки.. були в драних сорочках і штанях, босі або в прілих постолах (Панч, Гомон. Україна, 1954, 60).
Прі́лий за́пах (дух) чого — запах гнилизни, сирості.
В обличчя бив прілий запах зотлілого листя (Коз., Зол. грамота, 1939, 90);
Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (Коцюб., II, 1955, 347).
Словник української мови (СУМ-11)