пріти
ПРІ́ТИ, прі́ю, прі́єш, недок.
1. Тліти або гнити під дією вологи й тепла.
Під третьою горою вільшина пріє (Черемш., Тв., 1960, 124);
Хата в нього на стінах низька, з підсліпуватими вікнами, з високим, як дзвіниця, дахом, покрита соломою, що вже пріла, перегнила і поросла мохом (Чорн., Визвол. земля, 1950, 12);
Четверо чоловіків переступали через.. патьоки, скаржились на осінь: бо заливає водою нагати, бо гниє в полі незаскиртована солома, бо пріє на корені кукурудза (Мушк., Серце.., 1962, 116).
2. розм. Вкриватися потом від задухи, втоми, перенапруження і т. ін.
Веселість все розпалялась. Робилось душно, люди пріли у кептарях, дихали випаром поту (Коцюб., II, 1955, 354);
В кухні сиділи селяни, зворушені самим святочним ожиданням [чеканням]. Пріли з нетерпливості (Коб., II, 1956, 119);
// перен. Напружено працювати.
Бувало вечорами, коли хлопець при каганці пріє над складами.., — батько аж зведе голову від роботи й гляне гордовито на жінку (Головко, II, 1957, 212);
— Дивлюся, а серед них Мартин, синок нашого сільського дуки, я в нього з самого дитинства у наймах прів (Збан., Сеспель, 1961, 229).
3. Готуватися на пару, на малому вогні (про їжу); мліти.
Він [обід] готовий ще відвчора. Прів.. в печі (Фр., X, 1954, 248);
Булькоче, пріє каша в казані (Мал., Звенигора, 1959, 283).
Словник української мови (СУМ-11)