пріти
ПРІ́ТИ, прі́ю, прі́єш, недок.
1. Тліти або гнити під дією вологи й тепла.
Під третьою горою вільшина пріє (Марко Черемшина);
Хата в нього на стінах низька, з підсліпуватими вікнами, з високим, як дзвіниця, дахом, покрита соломою, що вже пріла, перегнила і поросла мохом (С. Чорнобривець);
Четверо чоловіків переступали через .. патьоки, скаржились на осінь: бо заливає водою кагати, бо гниє в полі незаскиртована солома, бо пріє на корені кукурудза (Ю. Мушкетик).
2. розм. Укриватися потом від задухи, утоми, перенапруження і т. ін.
Веселість все розпалялась. Робилось душно, люди пріли у кептарях, дихали випаром поту (М. Коцюбинський);
В кухні сиділи селяни, зворушені самим святочним ожиданням [чеканням]. Пріли з нетерпливості (О. Кобилянська);
// перен. Напружено працювати.
Бувало вечорами, коли хлопець при каганці пріє над складами.., – батько аж зведе голову від роботи й гляне гордовито на жінку (А. Головко);
– Дивлюся, а серед них Мартин, синок нашого сільського дуки, я в нього з самого дитинства у наймах прів (Ю. Збанацький).
3. Мокнути і ставати запаленим (про шкіру, поверхню шкіри).
Ішли в похід за султаном .. у тяжкому повстяному одязі, який місяцями не висихав од поту й води, прів, гнив на людях, так що вже й людське тіло під ними мовби пріло (П. Загребельний).
4. Готуватися на парі, на малому вогні (про їжу); мліти.
Він [обід] готовий ще відвчора. Прів .. в печі (І. Франко);
Булькоче, пріє каша в казані (А. Малишко).
Словник української мови (СУМ-20)