підкликати

ПІДКЛИ́КАТИ див. підклика́ти.

ПІДКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех. Кличучи, просити кого-небудь наблизитися.

Став він цапа підкликати: — Йди ялинку об’їдати! (Нех., Казки.., 1958, 6);

Гопко помітив його і замахав рукою, підкликаючи.. Він підійшов (Грим., Незакінч. роман, 1967, 147);

Підкликав [сотник] до себе Ригоровича та й спитавсь: — Скажи мені на милость [милість]: за що її повелів топити? (Кв.-Осн., II, 1956, 180);

Рухом руки Бульба підкликав до себе Андрія (Довж., І, 1958, 218).

Значення в інших словниках

1. підкликати — підкли́кати дієслово доконаного виду підклика́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. підкликати — див. кликати  Словник синонімів Вусика
3. підкликати — I підкл`икатидив. підкликати. II підклик`ати-аю, -аєш, недок., підкликати, -ичу, -ичеш, док., перех. Кличучи, просити кого-небудь наблизитися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. підкликати — ПІДКЛИ́КАТИ див. підклика́ти. ПІДКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., кого. Кличучи, просити кого-небудь наблизитися. Став він цапа підкликати: – Йди ялинку об'їдати! (І. Нехода); Гопко помітив його і замахав рукою, підкликаючи ..  Словник української мови у 20 томах
5. підкликати — КЛИ́КАТИ (голосом, жестом просити наблизитися, обізватися, зайти тощо), ПОКЛИКА́ТИ розм., ЗВА́ТИ розм.; ГУКА́ТИ, НАГУ́КУВАТИ (голосно); ВОЛА́ТИ (голосно, просячи допомоги); МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ (просити підійти, роблячи певні знаки рукою...  Словник синонімів української мови
6. підкликати — Підклика́ти, -ка́ю, -єш сов. в. підкликати, -чу, -чеш, гл. Подзывать, подозвать. Мужик його підкликав, за чубика посмикав. н. п.  Словник української мови Грінченка