підковувати
ПІДКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.
1. Прибивати підкови до копит.
Укриває [чоловік] його [коня] в мороз, підковує його для дороги, щоб не розбивав собі копит (Фр., IV, 1950, 121);
— Купив [батько] коня такого, що копає й кусає, та й підкував на всі чотири ноги (Март., Тв., 1954, 143);
— Що ж ми будемо робити без коваля? ..Нікому буде ані косу поклепати, ані коня підкувати (Юхвід, Оля, 1959, 124);
*Образно. [Тарас:] Друга ультрацінна для нас річ, як ви кажете, — це той самий ентузіазм, що його ми принесли сюди з фронтів і не розгубили тут, не розбазарили його, а підкували наукою, теорією Маркса і Леніна (Мик., І, 1957, 176).
2. на що і без додатка, перен., розм. Додатково навчати кого-небудь або давати кому-небудь певні знання, відомості, а також спеціальну підготовку.
— Щасливий ти, Вогник, — відповіла Ольга. — Можеш кричати «ура», вирішили підкувати тебе на справжнього комуніста. — Як підкувати? — не второпав юнак. — Підучишся на тому боці, за Збручем (Козл., Ю. Крук, 1957, 543).
♦ Підко́вувати (підкува́ти) на всі чоти́ри кого:
а) добре навчати кого-небудь, даючи широкі знання;
б) карати за які-небудь вчинки.
— Гляди мені, гляди, — в тон йому сказав Артем. — Підведи тільки нас! Я тебе підкую! На всі чотири! (Головко, II, 1957, 527).
Словник української мови (СУМ-11)