підкошувати
ПІДКО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех.
1. Підтинати косою, косаркою і т. ін., зрізуючи частину рослини біля основи.
Після 2 — 3 спасувань траву на загінці підкошують та розрівнюють купки гною і кротовини. Це сприяє кращому відростанню трави (Колг. Укр., 10, 1980, 30);
При нерівномірному і високому травостої траву слід заздалегідь підкосити (Техн. культ., 1956, 83);
// Косити, викошувати потроху, додатково або вибірково.
Щодня підкошували жито; Підкосили нез’їдені рештки трави; *Образно. — Порідшав наш косарський рід, — і собі зітхнув Григорій Стратонович. — Підкошував усюди він смерть, але й смерть косила його (Стельмах, Правда.., 1961, 86);
Паліїв війни проклятих ми навік безжально скосим, ми підкосим, як бур’ян (Тич., II, 1957, 250);
Вона підвелася устати та зразу й сіла; ноги мов хто косою підкосив (Мирний, III, 1954, 120).
2. перен. Примушувати згинатися, підгинатися (перев. ноги) внаслідок безсилля, кволості, перевтоми і т. ін.
Твердо стала [Ліда] на ноги і ще вище підняла прапор. З плеча цівкою текло щось тепле, неприємна млость п’янила, підкошувала ноги (М. Ол., Чуєш.., 1959, 41);
// Позбавляти когось сили, бадьорості і т. ін.
Дике зворушення запанувало над нею. Груди підіймалися високо, й серце мало не трісло. Чула, як щось підкошувало її опірну силу, коли він тяг її до себе (Коб., І, 1956, 389);
Підкошувала мене нова журба і тривога: я не знала, що з Миколою (Вільде, Пов. і опов., 1949, 37);
Та земля, що твоє життя зародила, вона його й розорить, зігне його болістями, підкосить хворобами, знищить смертю! (Мирний, IV, 1955, 323);
Руські люди врятували Західну Європу від татарського ярма, своєю груддю зупинили удар, руським мечем підкосили силу Батийової орди (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 490);
// перев. док., у сполуч. із сл. смерть, куля і т. ін. Поранити або заподіяти смерть чи призвести до неї.
— Де та смерть поділася?!. Дітей усіх викосила, а за нас і забула. — Хай вона краще вашого пана підкосить, — похмуро кидав хтось із козаків (Тулуб, Людолови, І, 1957, 48);
Розлучила нас невблаганна смерть, що підкосила життя Івана в 1907 році (Думки про театр, 1955, 115);
// безос.
— Ми читаємо ваші статті в газеті. Навіть у госпіталі читали, — мовив Прокіп. — Правдиво. Ось хай вони скажуть. Ви описали той бій, у якому оце нас і підкосило (Кучер, Голод, 1961, 30).
Словник української мови (СУМ-11)