пізнання
ПІЗНА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. пізна́ти.
Наука лише намічала шлях до пізнання цієї хвороби [пухирчатки] (Донч., V, 1957, 489);
У пізнанні самої себе долає людина час (Мушк., Серце.., 1962, 184);
Глушак стоїть серед гостей трохи сумний від пізнання і радісний одночасно (Довж., І, 1958, 127);
// заст. Знайомство, зв’язок з ким-небудь.
— Чи справді між пізнанням і розстанням нічого не було? (Фр., III, 1950, 447).
2. Відображення в свідомості людини явищ реальної дійсності, їх суті.
Особливу увагу Ленін приділив розробленню теорії пізнання діалектичного матеріалізму (Біогр. Леніна, 1955, 103).
Словник української мови (СУМ-11)