пізнання

Філософське поняття, яке означає процес здобування знання про дійсність, а також сукупність цього знання; охоплює пізнавальні фактори (процес п.) та їх результати (твори), тобто систему поглядів (тверджень, наукових законів) щодо сутності предметів п.; в процесі п. вирізняється предмет п. (об'єкт), до якого п. відноситься і суб'єкт п. (особа, розум, який пізнає).

Значення в інших словниках

1. пізнання — пізна́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. пізнання — Зрозуміння, осягнення, ок. пізнаття; (себе) самопізнання; (кого) упізнання, розпізнання, ок. упізнаття; Г. знайомство.  Словник синонімів Караванського
3. пізнання — -я, с. 1》 Дія за знач. пізнати. || заст. Знайомство, зв'язок з ким-небудь. 2》 Відображення в свідомості людини явищ реальної дійсності, їхньої сутності.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. пізнання — ПІЗНА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. пізна́ти. Наука лише намічала шлях до пізнання цієї хвороби [пухирчатки] (О. Донченко); У пізнанні самої себе долає людина час (Ю. Мушкетик); Глушак стоїть серед гостей трохи сумний від пізнання і радісний одночасно (О.  Словник української мови у 20 томах
5. пізнання — ПІЗНАННЯ — суспільно-історичний процес здобування, нагромадження і систематизації знання про природу, суспільство, людину та її внутрішній світ. В узагальненій формі П. подається як процес взаємодії суб'єкта і об'єкта.  Філософський енциклопедичний словник
6. пізнання — Пізна́ння, -ння, -нню  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. пізнання — ПІЗНА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. пізна́ти. Наука лише намічала шлях до пізнання цієї хвороби [пухирчатки] (Донч., V, 1957, 489); У пізнанні самої себе долає людина час (Мушк., Серце..  Словник української мови в 11 томах