пізнання
ПІЗНА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. пізна́ти.
Наука лише намічала шлях до пізнання цієї хвороби [пухирчатки] (О. Донченко);
У пізнанні самої себе долає людина час (Ю. Мушкетик);
Глушак стоїть серед гостей трохи сумний від пізнання і радісний одночасно (О. Довженко);
// заст. Знайомство, зв'язок з ким-небудь.
– Чи справді між пізнанням і розстанням нічого не було? (І. Франко).
2. Відображення в свідомості людини явищ реальної дійсності, їх суті.
Словник української мови (СУМ-20)