пізненько
ПІЗНЕ́НЬКО, розм. Присл. до пізне́нький.
Раз увечері пізненько, Як мати заснула, Вийшла слухать соловейка, Мов зроду не чула (Нар. лірика, 1956, 235);
— Княжий післанець [посланець] прибув пізненько — наші післанці далеко скоріше ходять (Фр., VI, 1951, 50);
[Яків:] Бариня наша благородна душа. [Мокрина:] Куди ж їй до пана? Як помер пан, як була заюрила?.. Охаменулася, та пізненько (Кроп., II, 1958, 408).
Словник української мови (СУМ-11)