пікнути

ПІ́КНУТИ, ну, неш, док.

1. неперех., розм. Однокр. до пі́кати.

— Добре панові сміятися, — пікнув Свєнціцький крізь сльози (Тулуб, Людолови, І, 1957, 53).

[І] не (хоч би, а́ні) пі́кнути — мовчати, не видаючи плачем, криком і т. ін. болю, жалю.

— А того хтось поцілив!..Ані пікнув, неборачисько! (Фр., VIII, 1952, 319).

2. без додатка, також у сполуч. із сл. слово, розм. Намагатися негативно висловитися про кого-, що-небудь.

— Тілько [тільки] ти мені слово пікнеш про батька та матір, я тебе з світа зживу… (Мирний, І, 1954, 162);

— Що ж, славне товариство, пожаліємо чоловіка? — ..запитав Іван чумаків.. — Пожаліємо, коли він і слова не пікне в селі, — обізвались чумаки (Стельмах, І, 1962, 237).

Значення в інших словниках

1. пікнути — пі́кнути дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. пікнути — -ну, -неш, док. 1》 неперех., розм. Однокр. до пікати. 2》 без додатка, також у сполуч. зі сл. слово, розм.Намагатися негативно висловитися про кого-, що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пікнути — ПІ́КНУТИ, ну, неш, док. 1. без прям. дод., розм. Однокр. до пі́кати. – Добре панові сміятися, – пікнув Свєнціцький крізь сльози (З. Тулуб). 2. без дод., також у сполуч. зі сл. слово, розм. Намагатися негативно висловитися про кого-, що-небудь.  Словник української мови у 20 томах
4. пікнути — ПИЩАТИ (видавати тонкі різкі звуки), ПИ́СКАТИ, ПИСКОТІ́ТИ, ПІ́КАТИ розм.; ЦЯ́ПАТИ розм., ЦІ́ПКАТИ розм., ЦЯПОТІ́ТИ діал. (перев. про курчат та деяких пташок). — Док.: пи́снути, пи́скнути, пі́кнути, ця́пнути. У торішній траві пищали й вовтузилися миші (З.  Словник синонімів української мови