пірат
ПІРА́Т, а, ч., іст. Морський грабіжник, розбійник.
[Долорес:] Він ..жив контрабандою… а часом плавав з піратами… (Л. Укр., III, 1952, 332);
На морях купців підстерігали морські розбійники (пірати) (Іст. середніх віків, 1955, 73);
*У порівн. Вночі, скрадаючись, мов пірати, набравши розгін, пройшли [судна] Керченську протоку (Гончар, II, 1959, 273);
// перен., розм. Той, хто грабує, винищує і т. ін.; поводить себе, як розбійник.
Фашистські повітряні пірати з винятковою люттю накинулись на цю гідростанцію (Баш, На землі.., 1957, 34);
Геть з Кореї, гангстери, пірати! Вам помститься звільнений Сеул! (Шер., Щастя.., 1951, 4).
Словник української мови (СУМ-11)