пітний
ПІТНИ́Й, а́, е́.
1. Укритий потом; спітнілий.
Пахло.. брудними й пітними ногами в драних панчішках… (Головко, І, 1957, 56);
Ще раз ударив грім, іще раз насторожено запряли вухами пітні коні (Стельмах, II, 1962, 267);
// Просякнутий потом.
Ніяковість палила Анатолієві щоки. М’яв у кишені пітну двадцятьп’ятку, не знаючи, як віддати її (Мушк., Серце.., 1962, 279).
2. Вкритий краплями осілої пари; запітнілий.
Пітні шибки;
// Вологий, сирий (про землю).
Коли він вийшов у сад і глибоко вдихнув солодко теплі пахощі пітної землі, його розчулення відразу зникло (Горький, Діло Артам., перекл. Варкентін, 1950, 60).
Словник української мови (СУМ-11)