ранувато
РАНУВА́ТО, присл., розм. Надто рано ( див. рано¹ 1, 3).
Вони здоровкалися з майстром і гукали йому на вухо, бо домна забивала всі звуки: — Ранувато привели зміну [онука], Григорію Сидоровичу! (Ю. Янов., II, 1954, 111);
Та ні! Що це він чорну хмару собі наганяє? Ранувато ще, брат. Ранувато лаштувати вози в далеку дорогу (Кучер, Трудна любов, 1960, 384).
Словник української мови (СУМ-11)