ратиця
РА́ТИЦЯ, і, ж. Рогове утворення в кінці ніг деяких ссавців; копито.
Воли завзятіше захитали рогами.. і швидше пішли, глибоко занурюючи ратиці в піщане річище (Тулуб, Людолови, І, 1957, 387);
Морозне повітря наповнилось костяним шумом тисяч оленячих ратиць (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 93);
// Уживається як лайливе слово по відношенню до людини.
— Тимочку, а ти не заявиш на мене? — Цить, ратиця коров’яча! Ні ти, ні я нічого не знаємо (Тют., Вир, 1964, 346).
◊ Повідкида́ти ра́тиці див. повідкида́ти.
Словник української мови (СУМ-11)