рахувати
РАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. неперех. Вимовляти, називати числа в послідовному порядку (під час підрахунку).
Санітар.. почав думкою рахувати: один, два, три, чотири, п’ять, шість… Відраховував секунди (Трубл., І, 1955, 47);
— Рахую до трьох, — сказав я, — забирайтесь моментально за борт (Ю. Янов., II, 1958, 164);
// Ритмічно повторюючи числа, відмірювати такт (у музиці, танці, під час ходьби і т. ін.);
// Знати назви і послідовність чисел у певних межах.
— Василю, — говорить малий Мирон до малого Василя, — ти доки вмієш рахувати? (Фр., І, 1955, 231);
// Уміти виконувати арифметичні дії з числами.
Хлопчик Андрійко не вмів рахувать, Ні віднімать, ані додавать (Перв., Райдуга.., 1960, 25).
2. перех. і без додатка. Визначати кількість, суму.
Вона повернулась до стіни і почала рахувати пальцем крапочки на перському килимі (Л. Укр., III, 1952, 697);
Два сержанти зупинили колону, почали рахувати людей (Тют., Вир, 1964, 346);
Рахувати гроші;
// Вести які-небудь підрахунки.
Він собі своє рахував, а я своє, та й таки на моїм стало (Фр., II, 1950, 20);
Часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував. — Один — двадцять п’ять, за двох — півсотні, за десять буде триста без п’ятдесят… та ще одежа… (Коцюб., II, 1955, 193).
3. перех. Вести початок чого-небудь від чогось.
Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем (Коцюб., І, 1955, 328).
4. перех. Враховувати, включати кого-, що-небудь.
Просив би звістити, які саме новели мої гадаєте помістити в другому томикові, рахуючи нове оповідання (Коцюб., III, 1956, 209);
// Брати до уваги когось, щось.
Шевченко взагалі нікого й нічого не перекладав, принаймні до нас не дійшли його переклади, якщо не рахувати уривків із «Слова о полку Ігоревім» (Рильський, III, 1956, 186).
5. неперех., на кого — що, розм. Надіятися, розраховувати на кого-, що-небудь у своїх діях, планах і т. ін.
— Ти, може, рахуєш на те, що вийдеш заміж? (Март., Тв., 1954, 338);
Звістіть, коли ласка, на яке число примірників книжки можу рахувати? (Коцюб., III, 1956, 209);
Я ревно притягатиму других до роботи над словником, і взагалі Ви можете на мене рахувати (Крим., Вибр., 1965, 565).
6. перех., за кого — що, ким, чим, розм. Те саме, що вважа́ти.
Рахувати його [хазяїна кав’ярні] за постійного члена нашої сімки важко (Ю. Янов., II, 1958, 99).
7. неперех., розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь.
[Кнуриха:] Все знаєш, рахує [Василь] про діла людські і мучиться, що не по правді народ живе (Мирний, V, 1955, 91);
[Свічка:] Погано ж ти рахуєш, воєводо, Коли життя за грамоту даєш (Коч., П’єси, 1951, 220);
// із спол. щ о. Грунтуючись на чомусь, робити певний висновок, певне припущення з приводу кого-, чого-небудь.
Роздумав собі [Гринько] так, що ожениться з Варварою, бо вона має хатчину й городець. Рахував, що на бульбу й капусту вистане [вистачить] їм грунту (Март., Тв., 1954, 318);
Він рахував, що як письменний Зінько пристане до його, то вони вдвох таке заведуть, що ну! (Гр., II, 1963, 347).
8. у знач. вставн. сл., неперех., рідко. Уживається для підтвердження певної думки.
— І піп, рахувати — свячена особа, а він, як якийсь казав, важить на моє добро (Март., Тв., 1954, 286).
Словник української мови (СУМ-11)