рахувати
РАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Вимовляти, називати числа в послідовному порядку (під час підрахунку).
Санітар .. почав думкою рахувати: один, два, три, чотири, п'ять, шість... Відраховував секунди (М. Трублаїні);
– Рахую до трьох, – сказав я, – забирайтесь моментально за борт (Ю. Яновський);
// Ритмічно повторюючи числа, відмірювати такт (у музиці, танці, під час ходьби і т. ін.).;
// Знати назви й послідовність чисел у певних межах.
– Василю, – говорить малий Мирон до малого Василя, – ти доки вмієш рахувати? (І. Франко);
// Уміти виконувати арифметичні дії з числами.
Хлопчик Андрійко не вмів рахувать, Ні віднімать, ані додавать (Л. Первомайський).
2. кого, що і без прям. дод. Визначати кількість, суму.
Вона повернулась до стіни і почала рахувати пальцем крапочки на перському килимі (Леся Українка);
Два сержанти зупинили колону, почали рахувати людей (Григорій Тютюнник);
Рахувати гроші;
// Вести які-небудь підрахунки.
Він собі своє рахував, а я своє, та й таки на моїм стало (І. Франко);
Часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував. – Один – двадцять п'ять, за двох – півсотні, за десять буде триста без п'ятдесят... та ще одежа... (М. Коцюбинський).
3. що. Вести початок чого-небудь від чогось.
Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем (М. Коцюбинський).
4. кого, що. Враховувати, включати кого-, що-небудь.
Просив би звістити, які саме новели мої гадаєте помістити в другому томикові, рахуючи нове оповідання (М. Коцюбинський);
// Брати до уваги когось, щось.
Шевченко взагалі нікого й нічого не перекладав, принаймні до нас не дійшли його переклади, якщо не рахувати уривків із “Слова о полку Ігоревім” (М. Рильський).
5. на кого – що, розм. Надіятися, розраховувати на кого-, що-небудь у своїх діях, планах і т. ін.
– Ти, може, рахуєш на те, що вийдеш заміж? (Л. Мартович);
Звістіть, коли ласка, на яке число примірників книжки можу рахувати? (М. Коцюбинський);
Я ревно притягатиму других до роботи над словником, і взагалі Ви можете на мене рахувати (А. Кримський).
6. кого, що, за кого – що, ким, чим, розм. Те саме, що вважа́ти.
Рахувати його [хазяїна кав'ярні] за постійного члена нашої сімки важко (Ю. Яновський).
7. розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь.
[Кнуриха:] Все знаєш, рахує [Василь] про діла людські і мучиться, що не по правді народ живе (Панас Мирний);
[Свічка:] Погано ж ти рахуєш, воєводо, Коли життя за грамоту даєш (І. Кочерга);
// із спол. що. Ґрунтуючись на чомусь, робити певний висновок, певне припущення з приводу кого-, чого-небудь.
Роздумав собі [Гринько] так, що ожениться з Варварою, бо вона має хатчину й городець. Рахував, що на бульбу й капусту вистане [вистачить] їм ґрунту (Л. Мартович);
Він рахував, що як письменний Зінько пристане до його, то вони вдвох таке заведуть, що ну! (Б. Грінченко).
8. у знач. вставн. сл., рідко. Уживається для підтвердження певної думки.
– І піп, рахувати – свячена особа, а він, як якийсь казав, важить на моє добро (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)