рахувати

РАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Вимовляти, називати числа в послідовному порядку (під час підрахунку).

Санітар .. почав думкою рахувати: один, два, три, чотири, п'ять, шість... Відраховував секунди (М. Трублаїні);

– Рахую до трьох, – сказав я, – забирайтесь моментально за борт (Ю. Яновський);

// Ритмічно повторюючи числа, відмірювати такт (у музиці, танці, під час ходьби і т. ін.).;

// Знати назви й послідовність чисел у певних межах.

– Василю, – говорить малий Мирон до малого Василя, – ти доки вмієш рахувати? (І. Франко);

// Уміти виконувати арифметичні дії з числами.

Хлопчик Андрійко не вмів рахувать, Ні віднімать, ані додавать (Л. Первомайський).

2. кого, що і без прям. дод. Визначати кількість, суму.

Вона повернулась до стіни і почала рахувати пальцем крапочки на перському килимі (Леся Українка);

Два сержанти зупинили колону, почали рахувати людей (Григорій Тютюнник);

Рахувати гроші;

// Вести які-небудь підрахунки.

Він собі своє рахував, а я своє, та й таки на моїм стало (І. Франко);

Часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував. – Один – двадцять п'ять, за двох – півсотні, за десять буде триста без п'ятдесят... та ще одежа... (М. Коцюбинський).

3. що. Вести початок чого-небудь від чогось.

Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем (М. Коцюбинський).

4. кого, що. Враховувати, включати кого-, що-небудь.

Просив би звістити, які саме новели мої гадаєте помістити в другому томикові, рахуючи нове оповідання (М. Коцюбинський);

// Брати до уваги когось, щось.

Шевченко взагалі нікого й нічого не перекладав, принаймні до нас не дійшли його переклади, якщо не рахувати уривків із “Слова о полку Ігоревім” (М. Рильський).

5. на кого – що, розм. Надіятися, розраховувати на кого-, що-небудь у своїх діях, планах і т. ін.

– Ти, може, рахуєш на те, що вийдеш заміж? (Л. Мартович);

Звістіть, коли ласка, на яке число примірників книжки можу рахувати? (М. Коцюбинський);

Я ревно притягатиму других до роботи над словником, і взагалі Ви можете на мене рахувати (А. Кримський).

6. кого, що, за кого – що, ким, чим, розм. Те саме, що вважа́ти.

Рахувати його [хазяїна кав'ярні] за постійного члена нашої сімки важко (Ю. Яновський).

7. розм. Думати, розмірковувати над чим-небудь.

[Кнуриха:] Все знаєш, рахує [Василь] про діла людські і мучиться, що не по правді народ живе (Панас Мирний);

[Свічка:] Погано ж ти рахуєш, воєводо, Коли життя за грамоту даєш (І. Кочерга);

// із спол. що. Ґрунтуючись на чомусь, робити певний висновок, певне припущення з приводу кого-, чого-небудь.

Роздумав собі [Гринько] так, що ожениться з Варварою, бо вона має хатчину й городець. Рахував, що на бульбу й капусту вистане [вистачить] їм ґрунту (Л. Мартович);

Він рахував, що як письменний Зінько пристане до його, то вони вдвох таке заведуть, що ну! (Б. Грінченко).

8. у знач. вставн. сл., рідко. Уживається для підтвердження певної думки.

– І піп, рахувати – свячена особа, а він, як якийсь казав, важить на моє добро (Л. Мартович).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

рахувати

Значення в інших словниках