рахувати

ЗВАЖА́ТИ на кого-що і без додатка (брати до уваги кого-, що-небудь, надавати значення чомусь), УВАЖА́ТИ (ВВАЖА́ТИ) на кого-що, РАХУВА́ТИ що і без додатка, УРАХО́ВУВАТИ (ВРАХО́ВУВАТИ) що і без додатка, РАХУВА́ТИСЯ з ким-чим і без додатка, ПОТУРА́ТИ на кого-що і без додатка, перев. з запереченням н е, ВА́ЖИТИ рідко, ЧИ́СЛИТИСЯ з ким-чим, діал., ТУРА́ТИ на кого-що, діал.; ПРИСЛУХА́ТИСЯ до чого і без додатка, ОГЛЯДА́ТИСЯ на кого-що (враховувати чиюсь точку зору на кого-, що-небудь). — Док.: зва́жити, ува́жити (вва́жити), урахува́ти (врахува́ти), порахува́тися, прислу́хатися. — І в мене потреби дедалі ростуть і ростимуть, союзники мусять зважати на це (О. Гончар); (Лизогуб:) Нам потрібен такий гетьман, що об'єднує увесь народ, щоб на нас вважали у Варшаві (О. Корнійчук); — В дійсності Кузь, може, хоч і не злодій, але й не такий, щоб рахуватися з його думкою (Григорій Тютюнник); Далі — взялися за мене. Не порахувалися навіть, що каліка (В. Логвиненко); Важимо на ваші літа й присуд той відкладемо (І. Ле); Тяжко з батьком не числитись, тяжко й матір.. не любити (О. Кобилянська); Поки що моє діло робити, ні на кого не оглядаючись, окрім Вас (Леся Українка).

НАДІ́ЯТИСЯ на що, з інфін., із спол. що (вважати ймовірним здійснення чогось бажаного, мати надію на що-небудь), ГАДА́ТИ з інфін., із спол. що, часто при запереченні з інфін., ДУ́МАТИ з інфін., із спол. що, часто при запереченні з інфін., ДУ́МАТИ Й ГАДА́ТИ перев. при запереченні, розм.; СПОДІВА́ТИСЯ, СПОДІВА́ТИ заст. (з більшою певністю і на бажаніші результати); УПОВА́ТИ (ВПОВА́ТИ) на що, із спол. що, заст., уроч. (твердо надіятися); РОЗРАХО́ВУВАТИ на кого-що, РАХУВА́ТИ на що, розм., БИ́ТИ на кого-що, розм. (на основі яких-небудь міркувань); ВА́ЖИТИ на кого — що (сподіваючись мати своїм). Ні на що вже надіятись! Попропадало усе і на полі і по вгородам (городах) (Г. Квітка-Основ'яненко); Сайгор даремно гадав заснути — не міг (М. Хвильовий); Не думав і не гадав зустріти тут приятеля; Він сподівався дістати од тіток двоє сіл після їх смерті (І. Нечуй-Левицький); — Недобре чинити таке, гетьмане, — з докором проказав Демид, — уповали на тебе, як на батька рідного... (Н. Рибак); — Хто може розраховувати на більші матеріальні блага? (Є. Гуцало); Правда, і Алі, і Фатьма.. не знали стежок і легко могли заблудитися в їх лабіринті — і на це рахувала погоня (М. Коцюбинський); — Брат старший від мене, може, бив на мої гроші, що я з полку принесу (Ганна Барвінок); Мотря важить на іншого... на того Гайдученка (Марко Вовчок).

РАХУВА́ННЯ, ЛІК, ЛІЧБА́, ЛІЧЕННЯ (ЛІЧІ́ННЯ), ЧИ́СЛЕННЯ, РАХУ́БА заст., РАХУ́НОК розм. Береза здригнувся, ніби застали його за рахуванням крадених грошей (М. Томчаній); Я не літописом холодним Холодний лік веду вікам (М. Рильський); За ці вечори в нього від лічби опухли очі (М. Стельмах); І тут він показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум та вірний спосіб числення (І. Франко); (Кармелюк:) Перебили тобі рахубу, Мошко, ну, та нічого — за спину не ллє, починай знову (С. Васильченко); "Дядькові" доводилось ще раз вести рахунок і під сміх людей признаватися, що таки збився з лічби (М. Стельмах). — Пор. 1. рахува́ти.

РАХУВА́ТИ (називати числа в послідовному порядку; визначати кількість, суму), ЛІЧИ́ТИ, ВИЛІ́ЧУВАТИ, ЗЛІ́ЧУВАТИ розм., ЧИ́СЛИТИ розм.; ПЕРЕРАХО́ВУВАТИ (встановлювати кількість когось, чогось). — Док.: порахува́ти, зрахува́ти діал. нарахува́ти, полічи́ти, ви́лічити, злічи́ти, почи́слити, перерахува́ти. Вийшли діти на узлісся, Рахувать гриби взялися (І. Нехода); Комбат став лічити на пальцях (О. Гончар); (Мохаммед:) Я злічив всі зморшки у неї на обличчі... (Леся Українка); Дні з нетерпінням я числив, і от моя мрія збулася (М. Зеров); — Ой, скільки там гармат за горою — не годен перерахувати! (О. Гончар). — Пор. підрахо́вувати.